Про літо, якого завжди мало.

Частина 1

Літо – це легкість, море і «Кульбабове вино». Це розпущене волосся, ніжні сукні та солодкі поцілунки. Це морозиво, полуниця і танці на вулиці.

Влітку хочеться любити людей, увесь світ і себе.

Хочеться лежати на траві й тонути в небі, хочеться поїхати в далеку подорож і не повернутися, хочеться гуляти до ранку, зустріти сонце і не піти на роботу.

Влітку ти живеш одним днем, не думаєш про погане і щодня чекаєш дива.

Літо – це необдумані вчинки, щасливі моменти й багато сміху.

Літо – це духмяні квіти, які хочеться усі забрати додому, а потім засмучуватися, що вони так швидко в’януть. Літо – це квіти всередині тебе.

Влітку хочеться фотографуватися на кожному кроці, біля кожної стіночки і в кожній вуличці, тому що все таке красиве і ти такий увесь/така вся красива, і як же не наробити знімків влітку.

Літо – це маленьке життя та великі надії. Це рожевий колір. І зелений, і жовтий, і блакитний, і ще купа кольорів.

Літо – це зорепади, близькість і загострені відчуття. Літо – це пісок між пальцями і повні долоні малини.

Літо – це босоніж. Це щем у грудях. Це солоні краплі на тілі.

Літо – це сьогодні, завтра і ще три місяці.

Літо!

Частина 2

Літо – воно про любов.

Про любов до світу та до себе. Ти готовий/готова купатися в цій любові й ділитися нею, бо її через край.

Про любов до світанків, які хочеться зустрічати щодня, тому що ночі такі теплі й такі короткі (особливо тоді, коли танцюєш, коли закоханий/а і коли є з ким ділитися особистим).

Про любов до моря, біля якого хочеться жити всі три літні місяці, тому що воно – це твій внутрішній стан, твої бажання і твій спокій.

Про любов до нових міст і місць, які хочеться побачити всі й одразу, тому що літо – для прогулянок, поїздів, літаків і човнів. А ще для емоцій і вражень, передчуттів і відчуттів. Для всього, що перехоплює подих.

Про любов до квітів, які поступово змінюються у природі та в переходах метро, і вони всі-всі прекрасні, тому що немає непрекрасних квітів (хоча найбільше не хочеться відпускати півонії, хай би завжди були!).

Про любов до книг, вічних, простих, але глибоких. Після яких хочеться сісти й написати свою філософію/нефілософію життя.

Про любов до нових справ, тому що все здається легким, тому що в тебе за спиною крила та багато сміливості щось змінювати.

Про любов до себе, бо в цей час у тобі – планети, комети і яскраві зірки.

Про любов до пригод.

Про любов до полів.

Про любов до людей.

Літо – воно про любов.

Частина 3

Літо – це серпень, стиглий, соковитий, густий.

Літо – це серпень, такий короткий і такий довгий.

Це коли вже пролетіли червень і липень, коли вже побачили море, з’їли з десяток відерець полуниці, черешні, малини і персиків, влаштували пікнік і не один, потрапили під зливу, наробили купу красивих світлин, загубили парасольку і знову потрапили під зливу, потанцювали під відкритим небом, перечитали Бредбері, запланували нову відпустку, зустрілися з друзями (а з деякими так і не зустрілися), написали купу статей, вигуляли улюблену сукню, коли вже так багато встигли і не встигли.

Це коли вже ніби все позаду і ніби все попереду, тому що лишився один місяць, і хочеться його розтягнути на невизначену кількість днів. Ще раз пережити тепло і ягоди, і ще раз скупатися в морі, і ще раз засмагнути, і ще раз цього всього чекати. А чому б і ні?

Це коли у всіх нас є 31 день, щоб ще побути з літом, щоб ще кудись поїхати, щоб ще одягнути усі свої сукні, щоб провести час з батьками, щоб дочекатися світанків, щоб нарешті домовитися й зустрітися з найближчими, щоб усе встигнути.

У нас у всіх є ще аж 31 день серпня, 31 день літа, 31 день на бажані зміни, на взаємну любов, на хорошу погоду, адже серпень – такий густий, зірковий і солодкий. Насолоджуймось!

***

Літо відлітало, відлітало швидко, не оглядаючись, не роздумуючи.

Воно поспішало в далекі країни, де на нього з нетерпінням чекали, де на нього покладали великі надії та обіцяли, що цього разу проведуть цю пору року так, так… як ніхто інший.

Там не було нарікань: «Це літо надто холодне, як таке може бути?», «Що за спека, скоріше б уже вечір!», «Це літо не подарувало мені відпустки/любові/моря/відчуттів», «Вже серпень, усе пропало!».

Ні, там у далеких країнах були тільки щем у грудях і плани: наїстися полуниці досхочу і черешень, купити нові босоніжки та ще ті три сукні, гуляти до світанку, закохатися (і не один раз), лежати на сонці до шоколадної засмаги, прочитати 100500 книг.

Там у далеких країнах не думали про можливі дощі, роботу, відсутність часу чи любові. Ні, там точно знали, що все буде саме так, як заплановано. І чекали-чекали солодкого-солоного-теплого літа.

І через деякий час, коли літо прилетить сюди і пункти з to-do-списку будуть усі/майже всі/тільки ці виконані, і тут у далеких країнах почнуть скаржитись на спеку/пил/холод/і ще щось, воно попрощається і повернеться до нас, туди, де вже не буде ніяких нарікань, будуть тільки щем у грудях, плани та обіцянки, що цього разу я проведу цю пору року так, так… як ніхто інший.

2021

Ми всі-всі-всі (без винятку) заслуговуємо на легковажне, ліниве, щасливе літо. Без робіт, курсів, інтенсивів і безкінечних марафонів.

Ми заслуговуємо на таке літо, де є лиш море, улюблений купальник, лляна сорочка й гарячий пісок під ногами. Де ти щедро намащуєш маслом тост і не думаєш про свою вагу, де жадібно і швидко їси абрикоси, тому що не хочеш ні з ким ділитися; де нерозсудливо лягаєш спати на світанку і не переживаєш ні за будильники, ні за списки завдань, ні за дедлайни.

Ми всі заслуговуємо на таке літо, де твої єдині проблеми – як відмити руки від шовковиці, де купити смачнішу полуницю і куди сховатися, коли стане занадто спекотно.

Ми всі-всі-всі (без винятку) заслуговуємо на таке літо, де ти вічно ходиш зі згорілим носом, безтямно танцюєш просто неба, цілуєшся під дощем і смієшся голосно, дзвінко й радісно.

Ми дуже втомилися – від невизначеності, новин, ПЛР-тестів, другої поспіль аномальної весни, від холодних квартир і холодних ночей. Ми втомилися від того, що дім злився з роботою (а робота – з домом) і що треба встигнути прослухати всі можливі семінари у світі, адже це зараз так важливо.

Ми заслуговуємо на легковажне, ліниве, щасливе літо. На те далеке шкільне безтурботне літо, коли ти склав іспити, отримав оцінки, здав книги до бібліотеки і тепер (тепер!) готовий до відпочинку, мандрівок і справжніх пригод.

Ми всі-всі-всі (без винятку) заслуговуємо на таке особливе літо.

2022

Цього літа, звісно, було всім не до літа. Але навіть у цей нерадісний період вистачало всяких різних «люблю».

Були і черешня, і круасани з грушею, і малина з куща, і 5-годинні прогулянки красивим Києвом, і щемкі повідомлення від подружок з-за кордону, і цінні моменти наодинці з собою, і пара приємних зустрічей, і річка вдома, і сирники на терасі, і французька з англійською (разом із роботою це єдине, що насправді мене дисциплінувало), і Гемінґвей із Ремарком (забагато випивали хлопці, але писали геніально, не посперечаєшся), і хороші розмови, і пісок під ногами, і солом’яні кошики, і огірки з грядки, і прохолодні напої, і гарячий фільтр із капучино, і пізні півонії, і поцілунки з обіймами.

Якось цього літа часто думалося про те, що до 24 лютого варто було б встигнути набагато більше. Більше заробляти, більше відкладати, більше подорожувати, більше писати, більше досягати etc. Але, мабуть, якщо ти живий, якщо ти ще дихаєш і жадібно кусаєш свій тост на сніданок, усе ще не пізно. Усе ще може бути, усе ще попереду, бо тільки тут і зараз, у цей останній день абсолютно не бажаного, хоча й улюбленого літа, ти твориш свою історію – неідеальну, на тлі війни, але все ще з відкритим серцем.

Авторка та редакторка: Олена Потіха