Про море. Про сіль на губах і волоссі. Про краплі на тілі. Про камінчики під ногами. Про чесність. Про свободу. Про відчуття.
Коли ти їдеш десь далеко (особливо – до моря), подалі від людей (особливо, коли дорога непроста і вимагає хоча б якихось фізичних зусиль), ти повністю відключаєшся від щоденних турбот. Таке відчуття, ніби десь всередині тебе існує аварійна кнопка, яка спрацьовує у критичний момент: ставить твої думки на паузу і починає процес перезавантаження.
Процес перезавантаження – це і є твоя подорож, яка створена для того, щоб розслабити, заспокоїти, відірвати. Відірвати від цивілізації та соціальних стандартів, яким ти чомусь маєш відповідати, від чужих думок і оцінок, від страхів і невпевненості. Така подорож дає відчуття свободи, сповільнюючи темп твого життя і надаючи право 5, 7 чи 10 днів нічим не займатися/займатися тільки тим, чим хочеться. За ці дні ти, можливо, не зробиш грандіозних висновків, не переосмислиш свого життя і не прийдеш до надважливих істин, але це відчуття свободи, яке ти отримуєш, – воно незрівнянне. Це ніби як зникнути, розчинитися, втекти, ніби як вистрибнути зі швидкісного потяга, заповненого людьми, роботами, графіками, заторами, – і нарешті видихнути.
***
У перші по-справжньому холодні дні (та й у перші сонячні дні теж) дуже згадується тепле море.
Крапельки на тілі, за якими так сумуєш взимку, відчуття невагомості у воді, сіль на волоссі і губах, пейзажі – море вносить у наші будні якісь неймовірні, красиві картинки, робить нас легкими, творчими, живими. І так щоразу, щоразу, коли ти приїжджаєш до нього (через рік, два, п’ять), воно приймає тебе у своїх світах як уперше. Біля моря ти можеш страждати, святкувати любов, шукати спокій, бути самотнім, бути з людьми, бути веселим, бути розгніваним, бути собою. Воно усіх приймає і зцілює. Воно дарує кожному свої хвилі, свої мотиви, свої заходи сонця.
У перші по-справжньому холодні дні (та й у перші сонячні дні теж) дуже згадується тепле море. Згадується легкість, згадується сіль на губах і волоссі, камінчики під ногами, засмагле обличчя, засмаглі плечі, згадуються хороші думки, хороші відчуття. І, звісно ж, крапельки на тілі.
***
Хочеться бути як море: коли погано, штормити, викидаючи із себе весь бруд, образи, людей, які думають, що можуть просто так лізти у твої глибини; штормити голосно, безпричинно, сильно; штормити стільки днів, скільки потрібно, штормити вдень і вночі, викидаючи все сміття з камінням, розбиваючи його в білу піну.
Хочеться бути як море: коли добре, нести ніжно свої хвилі на берег, переливаючись на сонці різними кольорами, світитися, виблискувати, грати, розливатися широко, просторо, красиво.
Хочеться бути як море: впускати в себе дивовижні кораблі з великими білими вітрилами, які мчать назустріч пригодам і невідомим шматочкам Землі; дельфінів, які живуть на межі неба й води і щодня любуються жовтогарячими/червоними/рожевими світанками; казкові рослини, які прикрашають внутрішні сади та роблять їх небаченими, неповторними, єдиними – таких більше ніде не знайти на всьому білому світі.
Хочеться бути як море.
FOR POTIKHA 