Зараз я сиджу в квартирі, ховаючись від спеки, їм холодні черешні та згадую, як минулий тиждень провела в батьків. Попри повноцінні робочі будні й сидіння за ноутбуком саме цей тиждень я вважаю початком моєї улюбленої пори року, такої солодкої, що хочеться їсти ложкою ці прекрасні дні трьох місяців. А все тому, що вдома мені було так добре, як на справжніх літніх канікулах.

Літні канікули – це коли ти приїжджаєш до рідного міста, такого неідеального, такого вже для тебе тісного, але все одно душевного і красивого; коли тебе кличуть на сніданок, а потім і на обід, тому що потрібно харчуватися нормально=) (а не так, як ти звикла); коли післяобіднє ліниве читання переходить у легку дрімоту; коли виходиш на вулицю, а там такі картинки, що бери й змальовуй усі ті квіти, а ще запахи (ох, ці жасминові, трояндові, липові запахи!); коли полуницю потрібно їсти швидко, тому що через спеку нереально її донести цілою з ринку додому; коли ввечері біжиш до річки, бо там прохолодно й можна годинами дивитися на воду; коли фотографуєш усі заходи сонця-короткометражки; коли носиш старий сарафан, тому що не взяла з собою нормального одягу (планувала ж лише кілька днів).

Літні канікули – це коли згадуєш студентські роки. Тоді ти теж приїжджала додому після сесії, спала до обіду, зустрічалася з любими шкільними подружками (зараз майже всі роз’їхались по різним містам-країнам); гуляла до ночі, плакала над «Оводом» (мабуть, єдина книга, яка викликала настільки сильні емоції); заводила хороші й не дуже знайомства; переглядала фільми із Софі Марсо до ранку; знала все про це життя (зараз не знаєш) й готувалась до поїздки на море.

З того часу багато чого змінилося, і ти теж змінилась, але всі ті спогади гріють тебе й нагадують тобі про тебе, нагадують тобі про моменти, коли ти думала, що весь світ з нетерпінням чекає твоїх звершень, що все в житті можливо і що все літо попереду. Ну що ж, і правда, світ для кожного з нас завжди-завжди відкритий, обмеження існують лише в голові, а літо тільки почалося. Хіба не чудово?=)