Дуже хочеться насолодитися цим літом, обійняти його й не відпускати, поки все не налагодиться і поки ми всі не побуваємо на морі. Воно, як завжди, пролітає на скаженій швидкості, а ти лише встигай ловити сонце, носити шорти та їсти морозиво з ягодами. Продовжую ділитися красивими літніми фільмами – цього разу з історіями на тлі Італії.

«Римські канікули» (1953)

Обожнюю цю чорно-білу стрічку з Одрі Хепберн і Грегорі Пеком. Казкова неказкова історія про те, як людям з вищого світу іноді (а може, і часто) кортить усе покинути й побігти у звичайне, наповнене простими прекрасними моментами, життя. Принцеса Анна під час дипломатичного туру Європою тікає зі свого палацу, щоб погуляти Римом і провести день так, як вона вже давно собі задумала (без усяких там графіків/розкладів/зустрічей). Анна знайомиться із журналістом Джо Бредлі, який вирішує зробити з нею сенсаційний матеріал, але все складається по-іншому=) Разом з героями хочеться кататися на скутері біля Колізею, їсти морозиво на Іспанських сходах, сидіти на літній терасі й пити шампанське, підрізати коротко волосся, загадувати бажання й танцювати на кораблі (щось таке схоже про танці я вже писала, ні?=). Загалом фільм легкий і настроєвий, але наприкінці мені завжди дуже сумно, тому що два різні світи прощаються. Свого часу стрічка отримала три Оскари, і я вважаю, що це дуже класно. Нехай би й зараз знімали таке естетичне чорно-біле кіно.

«Назви мене своїм ім’ям» (2017)

Для мене цей фільм став дуже особливим. Давно його збиралась подивитись – і ось нарешті. Естетична стрічка Луки Гуаданьїно з Тімоті Шаламе в головних ролях (прекрасний хлопчик, просто прекрасний) заворожує. Літня Італія, 80-ті роки, сімнадцятирічний Еліо проводить безтурботні канікули з батьками, грає на фортепіано, читає книги, зустрічається зі своєю подружкою – аж тут відбуваються досить неочікувані для нього речі й відкриття. Я не хочу переказувати сюжет фільму, тому що він детально описаний в усіх можливих джерелах. Скажу тільки, що історія викликає багато емоцій, саундтреки (авторства Суф’яна Стівенса) божественні (стрічку можна дивитися тільки заради них), картинка – насолода для очей, фінальна сцена – розрив серця. Нічого й написати більше, you should watch it.

«Великий сплеск» (2015)

Ще один фільм Луки Гуаданьїно, знятий за мотивами «Басейну» 1969 року (про нього писала минулого разу). Оригінал я люблю більше, але режисеру вдалося потрактувати по-своєму історію пари, спокій і відпочинок яких порушує друг зі своєю донькою, а також додати динаміки й бекграунду сюжету. На назву «Великий сплеск» Гуаданьїно надихнула однойменна картина Девіда Хокні 1967 року в стилі поп-арту (до речі, мені дуже вона подобається, погугліть обов’язково!). Також у фільмі вражає образ Тільди Суінтон – вона грає рок-зірку, яка нещодавно пошкодила свої голосові зв’язки й не може говорити (цю деталь придумала сама акторка), тому її персонаж – про багатозначні погляди, шепіт і німий крик. Фінал фільму іронічніший, ніж в оригінальному варіанті, ну і Францію замінила Італія, що теж надало новизни й певної атмосфери.

«Талановитий містер Ріплі» (1999)

Я довго думала, чи включати сюди цю стрічку (спочатку інший фільм мав увійти), тому що не можу сказати, що вона мені аж дуже так сподобалась. Але я постійно ловлю себе на тому, що часто її згадую, а це, мабуть, усе-таки ознака хорошого кіно=) Зірковий акторський склад (Метт Деймон, Джуд Лоу, Гвінет Пелтроу, Кейт Благшетт), звісно, робить свою справу – у персонажів віриш із першої хвилини цього психологічного трилеру. Сама історія дивує та вражає, я постійно думала, що фільм завершиться якось у дусі «Матч-пойнт» Вуді Аллена (коли герою сходить усе з рук), але ні, тут сюжет розвивається далі, тому він, як на мене, набагато складніший. Джаз, особливо твір My Funny Valentine, прекрасний, італійські міста й узбережжя прекрасні, Гвінет Пелтроу, яку я чомусь раніше не дуже сприймала, прекрасна. Не впевнена, що найближчим часом буду передивлятися кіно, та книгу, за якою було знято «Талановитого Ріплі», почитати захотілось=)

«Під сонцем Тоскани» (2003)

Наприкінці згадаю світлу та щасливу стрічку про Італію, вічні цінності й жіночу реалізацію. Дуже люблю історії, коли жінка думає, що без чоловіка не проживе і дня, а потім, залившись покинутою та самотньою, виявляється, що вона може гори звернути. Героїня Даян Лейн (талановита акторка, подивіться ще «Невірну» з нею – фільм на всі часи) після невдалого шлюбу спонтанно під час туру Італією вирішує придбати будинок у Тоскані й більше не повертається до Америки. Тут у неї розпочинається ремонт і нове життя. Звичайно, після перегляду такої стрічки забуваєш про нинішню ситуацію й закриті кордони і починаєш моніторити квитки до різних італійських куточків, тому що вже немає сил терпіти ці обмеження і брак вражень. Сподіваюсь, скоро-скоро все буде!

Pictures: Internet