Друга гостя другого сезону рубрики про дівчат – моя близька подруга Настя, яка зараз творить свій маленький великий проект – власноруч плете різноманітні сумки та вироби для декору. Що цікаво, рукоділлям Настя займається все своє життя, але лише зараз наважилася перетворити своє захоплення в бізнес-справу (і правильно зробила, я думаю!).

Я вирішила поспілкуватися з Настею на цю тему тут у блозі й передати вам класні роздуми, інсайти й поради від талановитої дівчинки, яка тільки розпочинає свій успішний, я впевнена, шлях. Читайте й біжіть до Насті в профіль, поки її сумки не стали частиною колекції Сімона Жакмюса=)

Настя, розкажи, хто ти і чим займаєшся?

Привіт! Я Анастасія Єрмакова – солістка-вокалістка Національної філармонії України. За фахом (та й за покликанням) я фольклористка. І ще під час навчання в найкращому університеті країни – КНУ імені Тараса Шевченка – я стала дослідницею народної культури рідної Бессарабії.

А останні три роки я – мама чарівної донечки=) І це найпрекрасніше «заняття», яке тільки можна собі уявити!

Крім цього всього ти ще й рукодільниця=) Поділись, як ти прийшла до власної справи з виготовлення сумок?

Одне з моїх покликань ще з раннього дитинства – ручна робота. Скільки себе пам’ятаю, завжди щось творила, опановувала нові техніки, узори, матеріали. Це і в’язання гачком та спицями предметів одягу, серветки, прикраси, і бісероплетіння «вручну» та на станочку, і вишивання гладдю та хрестом (навіть за старовинними техніками), і шиття, і виготовлення традиційних прикрас і головних уборів. Та останнім моїм захопленням, яке отримало непоганий фідбек від моїх Instagram-підписників і реальних знайомих, стало створення handmade-сумок. Ще за студентських років я в’язала собі, подругам і рідним сумки зі звичайних ниток, а також з поліетиленових пакетів (довга нарізка та скручування вручну «целофанових ниток»). Але ця справа була кількаразова і, так би мовити, проміжна.

Аж якось нещодавно одна з реклам в Instagram мені запропонувала підписатися на інтернет-магазин поліефірних та поліпропіленових шнурів (перероблені пластикові пляшки),  і я стала слідкувати за ними, потроху вивчати, що це за такий новий шнур, як з ним працюється, які можна плести з нього вироби. Сюди ж підтяглася і давня мрія – опанувати макраме. І ось однієї лютневої ночі (а до мене часто саме вночі приходять гарні ідеї) я зробила перше онлайн-замовлення цих дивошнурів. YouTube мені в поміч, там сьогодні можна віртуально побувати на майстер-класах на будь-який смак, – і перші 6 авосьок у техніці «Макраме» народилися якраз напередодні 8 березня. Вони одразу знайшли своїх власниць. До того ж такий продукт виявився ще й трендовим!

Мене підтримала подруга, яка із задоволенням розмістила сумки-авоськи в своїй студії краси. Дівчата й жінки мали змогу побачити handmade-роботи наживо, приміряти, затестити і захотіти й собі такий незвичайний аксесуар. Також з’явився попит на авоськи і в Instagram. Цікаво, що мені писали колишні одногрупниці, коліжанки, які добре мене пам’ятають із гачком і клубком на парах, під час репетицій, за кулісами, в транспорті. Це надихало мене плести нові роботи, виграшно подавати продукт на фото в соцмережах, регулярно поновлювати асортимент тощо.

Як це не парадоксально, найбільший творчий сплеск припав на час карантину. Щоб відволіктися від всесвітньої паніки, штучних ізоляцій і «злоновин», я з головою занурювалася в плетіння та в’язання…

Хто тебе навчив в’язати і передав любов до рукоділля?

Першими майстринями, які заклали в мене творчий фундамент, були дві прекрасні жінки: викладачка рукодільного дитячого гуртка, яка в молодших класах проводила приватні уроки та займалася з нами малюванням на склі, ліпленням із глини тощо; і моя хрещена, з якою я видобула свою першу петлю. Як я стрибала від радості, що нарешті вдалося ту петлю пров’язати! Хрещена навчила і двома спицями в’язати, і чотирма, опанували ми й гачок, розбирали потроху узори. А далі в старших класах школи в мене був предмет «Навчальна праця», до якого входив обов’язковий курс в’язання. І тут я вже дізналася, як читати схеми й застосовувати їх на практиці.

Як ти вдосконалювала свої вміння? І як у тебе загалом виникає бажання творити?

Це така справа, що навчанню немає кінця й краю. У світі існують сотні узорів, їхніх комбінацій, варіацій складу ниток і шнурів, від чого виготовлення нової в’язаної роботи – це не тільки творчий процес, а й навчальний.

Цікавий був той час, коли ще не було інтернету і в пошуках ідей для в’язання рукодільниці зверталися до спеціалізованих журналів, книжок. І, якщо ти чогось не вмів чи не міг розібрати, то на допомогу приходили більш досвідчені майстрині. Пригадую, як сама постійно знаходила наставниць – і ми буквально сідали й розбирали ті чи інші узори, схеми в журналах. Це були мамині подруги, мами моїх подруг, якось я навіть так подружилася з університетською прибиральницею. Усе це було підкріплено колекцією схем, які акуратно складалися до окремої папки. Я й досі її бережу. А зараз так просто навчитися в’язанню завдяки інтернету, там же підібрати схему чи модель… Проте втрачається живе спілкування, коли вчитель-ремісник передає свої знання учню. Накоплений багаж знань має переходити з уст в уста, від рук до рук.

Я в студентські роки теж стала для деяких своїх подруг наставницею. Ми сідали й навчалися чи то гачком, чи спицями в’язати. Спочатку опановували ази, потім складніші узори. Знаю напевно, що чотири-п’ять з моїх учениць зараз точно стали рукодільницями. Це класно, значить – захопило людину!

Бажання творити народжуються часто при нагоді: взимку хочеться оригінальну шапку з шарфом собі, рідним (і понеслося), влітку – купальник, кофтинку, шляпку (і знову понеслося), а буває, що хочеться в’язання для душі – зазвичай це гарні класичні серветки гачком. Часто також в’яжу, коли хтось із рідних чи знайомих робить замовлення – «хочу таку хустку зимову на плечі» тощо. Це завжди було просто так – як хобі, як подарунок чи презент. І лише цієї весни в’язання та плетіння стали невеличким моїм бізнесом. А це чудовий прорив для будь-якої творчої людини!

Як співіснували твоя творчість і народження дитини? Чи змінилось щось, коли донька підросла?

З появою в житті доньки моє хобі було відкладено майже на 2 роки. Я вся була в материнстві, і мене навіть не тягнуло до ниток. Були спроби зв’язати дитині хоча б шапочку, та процес не йшов. Це мене радувало, бо я хотіла максимально присвячувати себе доньці. А може, гормональний фон змінився чи мозок переключився на розум немовляти. Недарма вважається, що мати перші роки асоціальна й абстрагована від реальності, бо її розум, так би мовити, адаптується під розум дитини (вони – одне ціле).

Але донька підросла, а разом з нею і я потроху почала відновлювати спілкування з подругами, цікавитися досягненнями різних людей,  частіше бувати наодинці. Це наповнює та надихає не тільки на сімейні справи, а й на творчі. Коли ти мама, дружина, то починаєш складати графік, плани на день чи тиждень і в такий спосіб раціонально розподіляєш свій час. Відповідно, дисциплінуєшся.

Ти зараз активно береш участь у заходах/програмах, де розповідаєш про звичаї Бессарабії. Чому це важливо для тебе?

Так, я зараз активно виступаю в проекті «ProIzmail» та інших регіональних заходах (фольклорних експедиціях, концертах), також публікую статті. Це моє професійне і творче покликання. Мені дуже подобається співати традиційні старовинні пісні, розповідати про народну культуру свого рідного бессарабського краю. Так добре, що сьогодні ми маємо нагоду завдяки інтернету робити це на всю Україну і світ.

Які в тебе думки стосовно розвитку твоїх проектів?

Сподіваюся, усі свої ідеї в популяризації народної культури я буду здійснювати, бо, коли ти любиш свою справу, живеш нею, то вона обов’язково відгукнеться в серцях слухачів, глядачів, поціновувачів справжнього, давнього. Хочеться також спробувати себе і в ролі педагога: навчати традиційного співу дітей і молодь, відроджувати з ними гарні українські обряди, прищеплювати їм любов до історії, традицій.

Чи бувають у тебе якісь сумніви/страхи?

Як і більшість людей, я переживаю і падіння, і сумніви стосовно своїх намірів, починань. Але в такі моменти я вже знаю, що це тимчасово. Пройде день чи два, відбудеться розмова з моїм чоловіком-оптимістом або подругами, я знову відчую сплеск, прийдуть нові ідеї, – і все буде добре.

Що тобі допомагає щодня продовжувати робити те, що ти задумала?

Відомо, що один із секретів успішних людей – не стільки талант, скільки щоденна робота над собою, щоденне вкладання себе в свою справу. І навіть, якщо сьогодні написано рядок статті (або нотка пісні) чи пров’язано рядочок сумки – це означає, що справа потроху просувається. Тому щодня я вчуся жити за мініграфіком, виконувати свої ж плани, одним словом, вчуся самодисципліні. Як же потім приємно переглянути пункти намічених завдань і поставити навпроти них галочки=) Чиста совість, приємні думки, вільна від недороблених справ голова – чудовий ґрунт для майбутніх творчих ідей!

Для натхнення:

Instagram-сторінка Насті, на якій можна зробити замовлення чи одразу придбати виріб