«Тільки на машині можна побачити країну», – каже герой одного фільму, і я одразу згадую поїздку до Грузії, що сталася зі мною десь у цей же жовтневий період два роки тому.

Тепер, коли я відтворюю в пам`яті подорож, мені здається, що кращого варіанту за автотур Грузією і не придумаєш. Коли хочеться встигнути все, а днів обмаль, машина – це те, що треба (одразу виключаємо Сванетію – туди, звісно, тільки у похід!). Крім того, постійні пейзажі за вікном дарують тобі такі відомості про країну, про які ти ніде не почуєш і не прочитаєш.

Тому, якщо ви раптом оберете «автомобільний варіант» знайомства з маленькою красивою Грузією, впевнена, не пожалкуєте.

Грузія – про строкатість. У всьому. Скрізь. Подорожуючи нею, ти бачиш і голі білі кавказькі вершини, і щедрі зелені поля, і величну архітектуру, і сучасні урбаністичні будівлі, і дивні правила дорожнього руху (і трохи їхню відсутність =), і святі місця, і фантастичні каньйони, і красиві озера, і поросят на вулиці, і пальми-море-пісок. Усе в цій країні якось незвичайно поєдналося і стало її історією, обличчям, символом і любов`ю.

Наша поїздка видалася дуже насиченою (ми хотіли встигнути багато, тому щодня встигали багато). Але подорожі, перш за все, – це складова щастя, а щастя – воно в дрібницях, тому найбільше і запам`ятовуються моменти, які часто абсолютно не прив`язані до визначних місць, пам`яток чи ще чогось.

Чомусь досі, немов кадр за кадром, яскраво і чітко перед очима спливає:

• як власник готелю в Сігнахі (в Кахеті) розказував і показував нам, як роблять вино у Грузії з подробицями і дегустаціями (розказував і показував він просто так – безкоштовно, тому що сам захотів цим поділитися);
• як ми їли виноград десь в Алазанській долині (прямо серед довгих густих полів);
• як здивувалися, коли побачили нічне Тбілісі (воно було прекрасним);
• як блукали печерами скельного міста Уплісцихе (і там дуже багато фотографувалися);
• як ночували біля Мартвільського каньйону, а вранці пішли дивитися на цю дивовижного кольору воду;
• як було весело на чорних пісках в Урекі (ніколи не купайтеся там в улюбленому жовтому купальнику, бо після чорних пісків більше не зможете його одягти, хоча… коли на морі у жовтні це когось хвилювало – купайтеся на здоров`я в будь-якому купальнику =);
• як купували вино додому (точніше – як купували багато вина додому);
• як вирішили, що найсмачніша чурчхела у Мцхеті, а хачапурі – в Батумі;
• як гуляли ботанічним садом і стали свідками грузинського весілля;
• як останню ніч провели в гостинних грузинів, з якими довго спілкувалися про все на світі, пили смачну каву без цукру і їли зелені мандарини з їхнього саду;
• як в останній день купалися в Чорному морі в Сарпі прямо біля турецького кордону;
• як не хотіли, щоб ця подорож закінчувалась.

Ці моменти – про емоції, тому вони з нами н а з а в ж д и.

P. S. Звісно, не треба забувати про той факт, що в автотурі дуже добре насправді тільки пасажирам. Водієві, який слідкує за дорогою, маршрутом і самою машиною, вивчати країну не так приємно. Тому я дуже дякую нашому водієві, який узяв на себе усі клопоти і подолав безкінечну кількість кілометрів і серпантинів, поки ми насолоджувалися краєвидами, відпусткою і сном. Водію, якщо ти раптом читаєш цю статтю, дякую тобі особисто тут ще раз =)

P. P. S. Коли я перебирала фото, зроблені в подорожі на старенькі телефон і камеру, мені спочатку нічого не подобалося (для статті хотілося накласти фільтр, обрізати, вирівняти деталі), а потім я вирішила лишити все, як є. Нехай ці фото будуть неідеальними, часом засвіченими, зернистими і нежурнальними, але справжніми. Як сама Грузія.