У 2020 році багатьом із нас довелося відмовитися від мандрівок, але не всім=) Моя колишня колега і прекрасна дівчинка Женя подорожувала світом понад 10 місяців, пережила карантин у В’єтнамі, відкрила для себе безліч куточків, емоцій і душевних станів і тільки нещодавно повернулася до Києва. З Женею ми ще не бачились (хоча я сподіваюсь, що скоро ми це виправимо!), а інтерв’ю з нею вже організували (ось що значить професіоналізм=)

Отже, в новому осінньому сезоні моя улюблена рубрика про дівчат повертається, і сьогодні ми говоримо з Євгенією Бастрикіною, комунікаційницею, фотографинею, чудовим організатором і шукачкою пригод, про те, як вирушити в подорож своєї мрії. Читайте й реагуйте на текст і фото!

***

Женя, розкажи, будь ласка, як ви з чоловіком наважилися на таку довгу подорож? Це була мрія, до якої ви йшли?

Можна й так сказати=) Мої батьки привчали мене з дитинства до подорожей та шукали різноманітні програми, щоб ми з сестрою дивилися світ. Так я провела півтора місяці у Франції та 3 місяці в Іспанії. Також ми багато мандрували всією родиною. Десь з 22-х років я почала мріяти про навколосвітню подорож. Запропонувала чоловікові. Спочатку він не дуже вірив у мої наміри, але згодом сам загорівся бажанням поїхати.

Як ви планували свою подорож?

Перші начерки були зроблені на серветці в кафе під червоне вино. Ми виписали країни, в яких хотіли б побувати, підрахували, скільки приблизно нам потрібно грошей, і дали собі часові рамки для підготовки. Перше, що зупиняє подорожувати, – це фінансове питання. Я знаю людей, які мандрують з мінімальною кількістю грошей, але це більше схоже на виживання. Ми так не хотіли, тому вирішили здати в оренду квартиру, а ближче до поїздки почали купувати квитки та бронювати готелі. Та це ще не все: основний дохід на час усієї нашої подорожі забезпечив мій чоловік. Він зміг домовитися на роботі працювати дистанційно. Я ж звільнилась і займалась організаційними питаннями, фотографувала та робила начерки.

Поділись, будь ласка, вашим маршрутом. Чи завжди вдавалося його дотримуватись?

Спочатку ми хотіли поїхати до США, орендувати машину та мандрувати країною близько 3 місяців. На жаль, нам відмовили у візі. Ми вирішили перепланувати маршрут, але під час подорожі він ще декілька разів корегувався.

Наприклад, ми планували поїхати до Австралії, але почалися пожежі. Ще ми забули зробити візу до Марокко, і за день до вильоту прийшлося змінити маршрут. Але, звичайно, головним сюрпризом для нас став коронавірус. Нам не вдалося потрапити до багатьох країн, які були заплановані.

Зрештою, ми відвідали: Францію (Париж, Ніццу, Канни), Монако, Іспанію (Барселону, Валенсію), Грецію (Афіни), Сінгапур, Балі (Убуд, Улувату, Денпасар), Гонконг, Тайвань (Тайбей, Хуалянь, Тайдун), Японію (Токіо), Корею (Сеул), В’єтнам (Дананг, Далат, Нячанг, Хошимін), Туреччину (Стамбул, Каппадокію, Фетхіє, Олюденіз).

Коли в нас почалися активні розмови про коронавірус, ви були якраз в Азії. Як ви дізнались про хворобу? І як діяли в таких умовах?

У січні 2020 року ми були в Гонконгу, гуляли парком і побачили пам’ятник, присвячений лікарям, що загинули під час SARS 2002-2004 рр. Я вирішила знайти більше інформації про епідемію. Коли ввела SARS у пошуку, побачила новину англійською мовою, що в Ухані 4 людей постраждало від невідомого вірусу. Ми ще з чоловіком подумали, що потрібно буде в разі чого швидко виїхати з Азії. Та по-справжньому вплив коронавірусу ми відчули вже в лютому в Південній Кореї. Була напружена атмосфера, поговорювали про закриття кордонів. Ми почали міркувати, куди нам їхати далі, і вибрали В’єтнам. Був прямий рейс, недорогі квитки, а ще ми прочитали, що це одна із найдешевших країн Азії. Летіли ми в пустому боїнгу. Уявіть тільки — летіти 5,5 годин, а в літаку крім нас ще тільки 7-8 пасажирів. Через карантин ми провели в країні, в яку навіть не планували їхати, аж 5 місяців. Доля вирішила, що це буде найкращий для нас варіант в тих умовах.

Як ви себе почували у В’єтнамі? Що ти загалом думаєш про цю країну?

Вважаю, що з вибором країни нам пощастило. По-перше, карантин був лише місяць, ми могли виходити на вулицю, їздити на байках, шукати безлюдні місця, дикі пляжі. По-друге, у В’єтнамі було безпечно. Три місяці не було нових випадків. Країна була закрита для в’їзду та виїзду, але всі ресторани, бари, пляжі відкрились – і ми жили звичайним життям. Коли дізнались, що кордони в Україні закривають, ми навіть не намагалися потрапити додому. Ціни на літак були високими, охочих вилетіти дуже багато. Ми не бачили в цьому сенсу і не помилились.

У В’єтнамі життя дешевше, ніж в Україні, тому там ви отримуєте більше. Ви можете зняти собі квартиру з басейном, тренажерною залою та видом на море. Їсти морепродукти, фрукти та кокоси щодня. Жити в мегаполісі, в горах чи біля моря. Тож провели час ми непогано.

Були й пригоди. До нас прилетіли друзі, та виявилося, що з ними в літаку був пасажир з підозрою на коронавірус. До нашого житла постукали військові, лікарі, поліція і на тиждень відправили нас на ізоляцію. Друзів розташували в готелі, ми ж залишились у квартирі, яку знімали. Хочу зазначити, що весь цей час ми жили за кошти держави. Ми не платили за оренду, нас безкоштовно годували. В’єтнамці дуже хвилювались через епідемію і закривали цілі райони, якщо хоч у когось виявляли коронавірус. Можливо, через це епідемію в них вчасно зупинили.

Ще я впала з байка – і мені зашивали коліно. Пару тижнів я їздила до лікарні на перев’язки. Одного разу на сусідньому ліжку жінці робили операцію. Нас розділяла лише ширма, хоча в мене було звичайне промивання рани.

У В’єтнамі нічого не можна залишати без нагляду. У мого чоловіка вкрали сумку з телефоном, грошима, забрали навіть футболку з сорочкою. Ми, звичайно, написали заяву, але змогли повернути тільки водійське посвідчення.

В’єтнаму є куди зростати: освіта, ставлення до тварин та екології, створення середнього класу та інше. Але ця країна стрімко розвивається, і є багато позитивних зрушень. Іноземні інвестиції потроху посувають соціалізм і сприяють економічному зростанню країни.

Які країни/місця найбільше запали тобі в душу? Що саме тебе в них вразило?

Найбільше мені запам’ятався Тайвань. Мене вразили доброзичливі люди, природа та мій емоційний стан у цій країні. Мені було спокійно, і я відчувала себе щасливою. Майже кожного дня ми з кимось знайомились. Одного разу, коли я обідала, до мене підсів хлопець років 16-ти – і ми почали спілкуватися. Він багато знав про Україну, про війну з Росією та навіть зміг назвати окуповані території. А коли прощалися, за допомогою гугла сказав українською «До побачення».

Для тайванців важливо, щоб їх не плутали з Китаєм. У них своя армія, конституція, тож вони хочуть, щоб інші країни визнали їх суверенною державою. Ще в Тайвані я декілька разів губила телефон, і мені його повертали. Як на мене, там дуже безпечно, а ще неймовірно чисто. Там я побачила найгарніший пляж у своєму житті, хоча навіть не купалась. Ми були в маленькому містечку Хуалянь і поїхали на велосипедах до моря. Людей майже не було, колір моря був космічним, ми валялися на камінні та дивились на всю цю красу навколо. Було все настільки гармонійно, що я можу назвати цей день одним із найщасливіших у нашій подорожі.

Ще мене вразив Гонконг. Це інопланетне місто чи місто майбутнього, де все інакше. Ти розчиняєшся в ньому серед натовпу, реклами та будівель, і це все викликає божевільні емоції. Мені хотілось фотографувати все навколо, бо було дуже атмосферно, іноді навіть містично. Старовинні храми з різким ароматом пахощів, нефритові базари, будівлі-монстри, де все так забудовано, що туди не потрапляє сонячне світло, постійний дим від приготування дивної їжі, залишки британської архітектури, неонова реклама, а ще чудове море та неймовірні пейзажі на місто. Гонконгівці найчастіше приходять до храму в пошуках духовної відповіді через практику під назвою kau chim. Вони запалюють пахощі, стають на коліна перед головним вівтарем, загадують бажання і трусять бамбуковий циліндр, поки не випаде паличка фортуни. Ця паличка обмінюється на аркуш паперу з цифрою, який у свою чергу потрібно обміняти на передбачення. Перед Китайським Новим роком ми з чоловіком теж провели обряд. Дивно, але передбачення збулось. Мене попередили, щоб я була обережна з ногами (пізніше я впала з мопеда).

Ще в нас був цікавий Новий рік. Ми були на Балі, і до нас приїхали друзі. З подругою ми домовились обрати якесь особливе та гарне місце для святкування. Довго дивились, обирали житло, а вільних варіантів ставало все менше й менше. Зрештою, майже нічого не залишилось, і ми оселилися в дуже дешевому, двозірковому готелі. Шафа розвалювалась, на ліжко було страшно лягати, з унітаза текла вода, а на підлозі лежав сірий страшний килим. Та Новий рік ми провели дуже круто, відсвяткувавши його на пляжі, де тисячі людей танцювали, веселилися, вітали одне одного. Такої новорічної ночі в мене ще ніколи не було.

Чим для тебе стала ця мандрівка? Який досвід ти отримала? Що відкрила в собі в цій подорожі?

За цей час я зрозуміла, що можу носити місяць один светр, не купувати косметики, також перестала бути гидливою, спробувала голодування, прибрала із життя багато непотрібних речей, полюбила проводити час наодинці, прокачала англійську та комунікативні скілли (тепер можу завести розмову з будь-якою незнайомою мені людиною) і простіше почала дивитися на багато речей. Ця подорож показала мені, що таке свобода. Мандри змінюють, і ти завжди повертаєшся додому іншим. Також наші з чоловіком стосунки стали ще ближчими. У кожного була своя зона відповідальності, та ми чудово справлялися. Чоловік показав мені справжню підтримку і став ідеальним партнером у цій подорожі. Звичайно, я б хотіла реалізувати увесь список із того, що ми планували. Але в тих умовах, що були, я повністю задоволена нашим маршрутом.

Якби в тебе була можливість все це знову пережити, ти б повторила ваш тріп з самого початку й до кінця?

Так, авжеж!

Що б ти порадила людям, які теж хочуть влаштувати собі мандрівку світом, але через безліч причин не наважуються на такий крок?

Думаю, якщо людина чогось по-справжньому хоче, вона бере і робить. Тож перше, що я можу порадити, — це визначитися зі своїми бажаннями. З усіма іншими питаннями можна впоратися. Друге — поставити часові рамки й купити перший квиток на літак. Пам’ятайте, що під час подорожі ви стаєте сміливішими, починає здаватися, що немає нічого неможливого. Воно так і є=) Рамки тільки в нашій голові, і, чи зняти їх, вирішуєте лише ви.

Для натхнення:

Instagram-сторінка Жені

Сайт Жені з усіма її неймовірними travel-фото